Якщо Е гроші, можна поступитися словом? (За байкою Лафонтена «Зачумлені звірі»)

Розмірковуючи над байкою французького письменника, я вирішив схожу си­туацію знайти у сучасному житті.

Був собі будинок культури. Десятиліттями у ньому працювала бібліотека, гурт­ки художньої самодіяльності — танців, театральні, музичні; були якісь секції. Але ось будинок культури збіднів. Завод, якому належить приміщення, став банкру­том і вирішив будинок культури продати. Новий господар знайшовся швидко. Процвітаюча фірма, купуючи будинок, обіцяла, що і в перебудованому приміщен­ні знайдеться місце і бібліотеці, і творчим колективам.

Незабаром будинок було не впізнати. Він привертав увагу сучасними вікна­ми, незвичайною обробкою фасаду. Зовнішньому оформленню не поступався й інтер’єр кімнат. Власне, це були вже не кімнати, а торговельні зали сучасного су­пермаркету.

Виявилося, що бібліотеці місця не знайшлося, як, зрештою, і гурткам, і секціям. Коли мешканці мікрорайону нагадали новим господарям про їхню обіцянку турбу­ватися про культуру, ті відповіли, що вони зробили навіть більше, ніж усі очікували. Що краще: бібліотека в обшарпаному будинку чи розкішне приміщення? Нехай і без бібліотеки, але таке, що приноситиме великий прибуток, частина якого надхо­дить у місцевий бюджет. Отже, виходить, воно працює і на розвиток культури в ці­лому. Нібито все логічно. Нові господарі, дійсно, роблять внесок у розвиток культу­ри, але водночас вони самі живуть у достатку, до конкретної бібліотеки їм байдуже, а те, що діти тепер більшу частину вільного часу проводять на вулиці, — це пробле­ма їхніх батьків. То що — маєш гроші, то можеш поступитися словом?