Романтизм в українській літературі

I.  Романтизм як творчий метод і літературний напрям. (Романтизм виник на межі XVIII—XIX ст., спочатку в Німеччині, потім у Франції та літературах інших країн, але в кожній з них мав свої особливості, зумовлені своєрідністю національ­ного буття різних народів. Романтизм суттєво відрізняється від усіх інших стилів. Головними ознаками романтизму є перевага внутрішнього над зовнішнім, уні­кального над типовим, чуттєвого над раціональним. Створюються нові жанри: іс­торичний роман, ліро-епічна поема. У поезії домінує асоціативність, багатознач­ність, піднесеність форми.)

II.   Виникнення романтизму в українській літературі. (В українській літературі романтичні твори з’являються наприкінці 20-х років XIX ст.; найбільшої інтен­сивності цей напрям набув у 30-х — на початку 40-х років. Він був запереченням бурлеску, вів з ним гостру боротьбу за розширення мистецьких обріїв, повніше використання можливостей національної мови. Український романтизм набуває неповторних рис, які не властиві романтизму в літературній традиції інших на­родів. Персонажі романтичних творів — мужні й завзяті герої-патріоти, люди, які досягли внутрішньої гармонії та єдності з природою. Дуже поширеним у творчості романтиків є психологічний паралелізм: людина зображується поруч з природою, з якою вона перебуває у тісному зв’язку. Цей творчий метод надзвичайно тяжіє до історичної тематики, до зображення героїчного минулого українського народу, до змалювання козаків, вершників-лицарів та сліпих лірників-бандуристів.)

1.  Представники українського романтизму. (Найвідомішими представника­ми українського романтизму були Л. Боровиковський, М. Шашкевич, П. Гулак- Артемовський, П. Куліш, Є. Гребінка, М. Костомаров, М. Петренко, В. Забіла, А. Метлинський.)

2.  Левко Боровиковський — відомий поет-романтик. (Найвище його досяг­нення — 12 романтичних балад, написаних на сюжети українських народних пе­реказів. Цими баладами Боровиковський започаткував новий метод в українській літературі — романтизм. Найвідоміша з-поміж інших — балада «Маруся».)

3.  Амвросій Метлинський — етнограф і поет. (Амвросій Метлинський увійшов до історії української культури насамперед як укладач етнографічних збірок, а та­кож автор збірки романтичних віршів «Думки і пісні та ще дещо Амвросія Моги­ли». За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Мет- линського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші «Гетьман», «Козача смерть», «Степ», «Смерть бандуриста» — це заклик поета шанувати нашу історію, звичаї й обряди.)

4.  Євген Гребінка. (Прославився і своїми майстерними байками, і прозовими творами, і лірикою. Всесвітньовідомі його романси «Очи черньїе, очи страстньїе», «Ні мамо, не можна нелюба любити» — це твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеністю.)

5.  Михайло Петренко — видатний поет українського романтизму. (Провідний мотив поезії М. Петренка типовий для романтиків: туга за рідним краєм, сиріт­ство, прагнення відірватися від земної непривітної «буденщини», поринути у «ви­сокості», пізнати красу світу. Перший цикл поезій Петренка має назву «Небо», куди увійшли вірші «Дивлюсь я на небо», «По небу блакитними очима блукаю» та «Схилившись на руку». Поет-романтик дав цікаві зразки медитативного жанру (романс, елегія) з характерним для нього невдоволенням дійсністю, пориванням у надземні простори. Поет ширяє десь «над хмарами», він обминає соціальні проб­леми, абстрагується від конкретної дійсності. Виразно звучить у поезіях Петренка мотив нездійсненності особистого щастя в тодішньому суспільстві. Ліричний світ героя протистоїть гнітючій дійсності, яка давить і калічить людські почуття і по­ривання. Поезії Петренка «Дивлюсь я на небо», «Туди мої очі», «Ходе хвиля по Осколу» набули чималої популярності, стали народними піснями.)

6.  Віктор Забіла — творець пісень і романсів. (В. Забіла виступив зі своїми лі­ричними піснями в середині 30-х років, коли в українській літературі ще сильні були традиції бурлеску і травестії, але вже голосно заявили про себе романтики. Основне місце в творчості В. Забіли посідає мотив нещасливого кохання («Со­ловей», «Не щебечи, соловейку», «Не плач, дівчино»), а поряд нього — соціаль­на й правова нерівність («Зовсім світ перевернувся», «Гуде вітер вельми в полі»). Деякі свої твори В. Забіла сам поклав на музику, до декількох підібрав мелодію Т. Г. Шевченко, і пішли вони в народ як пісні.)

7. Романтичні традиції у драматургії. (У драматургії романтичні традиції роз­винулися насамперед в історичних п’єсах М. Костомарова «Сава Чалий» та «Пе­реяславська ніч».)

8.  П. Гулак-Артемовський та його романтичні балади. (П. Гулак-Артемовський уперше в українській літературі виступив у жанрі романтичної балади. Балади його були принципово новим явищем в історії української літератури: в писемну літературу входила народна мова з різноманітними ліричними народнопісенними мотивами. Одна з найвідоміших його романтичних балад — «Рибалка», створена за сюжетом однойменної балади Й. В. Гете. Твір вражає читачів колоритом мови, мелодійністю. Сюжет твору нескладний: рибалка — молодий парубок — сидить на березі річки й сумує, аж ось з річкн випливає дівчина-русалка, яка співає чудову пісню й заворожує хлопця. Рибалка йде за нею у воду й гине.)

III.  Значення творчості поетів-романтиків. (Український романтизм уже відій­шов у минуле, проте він мав величезне значення для розвитку української літера­тури. Поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбали про її визнання. Твори цих поетів і досі цікаві нам, вони чарують нас своєю неповторністю, народнопісенною довершеністю.)