ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Три зустрічі з коханням (за ліричними творами Пушкіна, Тютчева, Блока)

Ми знову звертаємось до вічної теми. Теми, ш;о не має кордонів, не визнає часової обмеженості. Що спалахує, мов вибух вулкана, вривається до земної атмосфери яскравою кометою. Що шукає саме поета, бо хто ш;е так зможе ви­словити шалену силу почуттів...

1825 рік. Псковські ліси. Самотність маленького родового маєтку. Бентеж­на душа двадцятишестирічного поета. Бурхливий роман із світською красунею. Хто знає, якби у цього кохання було часу більше, ніж кілька тижнів, чи зали­шилася б від полум’я хоч жменька попелу? Він здатний був ревнувати до кож­ного слова й погляду. Вона, мабуть, не передчувала його майбутню поетичну велич. Навіть добре, ш;о доля вирішила за них... Понад півтораста років знахо­дять відгук у душі кожного з нас безсмертні рядки:

Я помню чудное мгновенье.

Передо мной явилась тьі.

Как мимолетное виденье.

Как гений чистой красотьі.

Лунають ніжною мелодією, незрівнянним сплеском почуттів від розставан­ня до зустрічі, від болю втрати до ш;астя:

И сердце бьется в упоенье,

И для него воскресли вновь

И божество, и вдохновенье,

И жизнь, и слезьі, и любовь...

Хто б знав цю звичайну кокетливу даму — молоду дружину старого генера­ла, що відвідала у Тригорському далеку рідню? Яка кому справа, хто заншфро- ваний за трьома зірочками присвяти «К***»?

Але саме для неї натхненно лунали його слова... І ми, наче знову вслухову­ючись у дивну світлу музику цих рядків, ретельно зберігаємо липову алею у Михайлівському, що пам’ятає її кроки...

Навіть сама доля схилиться на знак подяки за безсмертний гімн коханню, подарувавнш — через десятиріччя! — забутій усіма, померлій у злиднях бабусі останнє прощання з ним: труна Анни Керн зустрінеться з пам’ятником Пушкі­ну, що везтимуть у Москву. Як вдячність за «души... пробужденье».

А поклавши рядки вірша на музику, Михайло Глинка подарує романс донь­ці Анни Керн — Катерині.

1870 рік. Карлсбад. Відомий поет Федір Іванович Тютчев зустрічає «зірку своєї юності», його давнє кохання — Амалію. Що з того, що йому виповнилося шістдесят сім, вона, теж немолода, віддалена від нього роками розлуки, подру­жнім обов’язком, титулом баронеси? Що з того, що він, після стількох втрат, вважав своє життя майже закінченим?

Я встретил вас — и все бьілое В отжившем сердце ожило:

Я вспомнил время золотое —

И сердцу стало так тепло...

Знову — «мильїе чертьі», навіть пушкінський ритм. Наче знову увірвалася у земну атмосферу бентежна комета, підкоряючи все своїм законам — законам кохання.

Справжнє кохання не вмирає — воно тільки замовкає, чекаючи сонячного промінця, що знову викличе його до життя.

Гляжу на вас, как бьі во сне, —

И вот сльїшнее стали звуки.

Не умолкавшие во мне...

Тут не одно воспоминанье.

Тут жизнь заговорила вновь, —

И то же в вас очарованье,

И та ж в душе моей любовь!

Поет так само, по-пушкінськи, по-юнацьки, зашифрує присвяту цього вір­ша, перші літери: «КБ» — «Баронесі Крюденер», навіки вдячний за «звуки, не умолкавшие» в ньому, за можливість й пам’ять справжнього кохання. Будьмо ж і ми вдячними їй за це почуття, за ці світлі рядки.

І так само, як п’ятдесят років тому, ці віршовані рядки викличуть на світ музику. З’явиться ще один безсмертний романс про кохання. Справжні почут­тя нагадують про себе, немов раз у раз спалахують, вибухаючи, вулкани.

Початок XX століття. Петербурґ. Зовсім інший час, шалений світ війни, революції. І все ж таки

о доблестях, о подвигах, о славе Я забьівал на горестной земле,

Когда твоє лицо в простой оправе Передо мной стояло на столе...

Нема й сумніву, що авторові цього вірша Олександрові Блоку прекрасно знайомі і пушкінські, і тютчевські рядки. Мабуть, десь, як надія на зміни у власній долі, могла прийти і ця асоціація. Тим паче, що він під час створення вірша — одноліток Пушкіна.

Я звал тебя, как молодость свою.

Кохання живе у цих рядках, незважаючи на розлуку. Нема докорів, розра­хунків — кохання злітає над ними, не вмирають спогади.

И вспомнил я тебя пред аналоєм...

Мне снится плащ твой синий,

В котором тьі в сьірую ночь ушла...

І хоч немає у вірші урочистого, пушкінського: «гений чистой красотьі», хоч не звучить магічно-таємниче тютчевське: «очарованье», хоч жодного разу не сказане слово «любов», є інші, хоч і простіші, буденніші, але такі ж чудові й важливі слова: «Тьі, милая, тьі, нежная...»

Немає у Блока оптимістичного кінця вірша:

Все миновалось, молодость прошла!

Твоє лицо в его простой оправе Своей рукой убрал я со стола...

Але кінець життя поета його кохана, його Прекрасна Дама буде з ним по­руч. Мабуть, тому, що у двадцятому сторіччі кохання з’являлось на землі по­руч із дружбою, із розумінням одне одного, з товариським обов’язком, не стаючи від того буденним і менш поетичним.

Може, й не треба так детально розглядати адресати любовної лірики — що, з якого приводу було написано. Важливо, що існувало це полум’яне почуття, це натхнення, що нам передалася хоч частка цього великого чуда...

Бо знову ж, за рядками Блока: «Тільки закоханий має право зватися людиною».



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (06 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 33 | Теги: Тютчева, творами, коханням, Зустрічі, блока, ліричними, Пушкіна | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2018
Хостинг от uCoz