ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Змалювання трагічної правди війни у поемі 0. Твардовського <іВасилій Тьоркін»

Поема О. Твардовського «Василій Тьоркін» присвячена війні й людям на війні. Автор із перших рядків націлював читача на реалістичне зображення трагічної правди війни у своїй «Книзі про бійця» —

правдьі, прямо в душу бьющей,

Да бьіла б она погуще.

Как бьі ни бьіла горька.

Навіть сама побудова книги — «зсередини», окремими главами, які можна сприймати у будь-якому порядку, — теж свідоцтво тих гірких часів, коли мо­жна не дочекатися до наступних рядків, не дожити до продовження.

Навіть сам герой Василій Тьоркін — рядовий, що воює вже другу війну, не схожий на свого тезку — казкового богатиря-переможця Василя Тьоркіна зі шпальт фронтової газети, яку випускав під час фінської війни Олександр Твар- довський з товаришами у Ленінградському військовому окрузі.

Здається, він іде поруч у строю, спить, накрившись з тобою однією шинел­лю, їсть з одного казанка, долає всі труднощі й перешкоди, приймає на себе перші удари, як і доводиться рядовому-піхотинцю.

В строй с июня, в бой с июля,

Снова Теркин на войне.

Коли читаєш цю книгу вперше, програмними уривками в 7 класі і дещо взявши для себе, звичайно, звертаєш увагу на іскрометний гумор, на політбе- сіду: «Не уньївай!», на подвиги Тьоркіна. Дійсно, це цікаве і гідне поваги: і переправа у крижаній воді, щоб допомогти десанту, і те, що він збирається повернутися до товаришів і просить спирту одразу за «два кінці» через річку, і те, як із ґвинтівки збив ворожий літак, і як підняв роту в атаку, коли загинув командир, і як бився з фашистом один на один.

Багато є яскравих епізодів-глав—мабуть, щоб кожний із читачівчїучасників, із чита- чів-однополчан (я вважаю, що так можна сказати) міг знайти своє, «майже про себе».

Але в 11 класі мене більше вразили рядки:

Старшина паек им пишет,

А по почте полевой Не бьістрей идут, не тише Письма старьіе домой,

Что еще ребята сами На привале при огне Где-нибудь в лесу писали Друг у друга на спине...

Або розповідь про короткий випадковий привал, про музику, що зігріває, очищає, надає сил. І раптом розумієш, що пам’ять про загиблого товариша не належить тільки близьким, вона повинна жити і продовжувати боротися з ворогом.

И от той гармошки старой,

Что осталась сиротой,

Как-то вдруг теплеє стало На дороге фронтовой.

Тому й зрозуміло, що танкісти віддають Василю гармонь:

Командир наш бьіл любитель,

Зто — память про него.

Навіть роздуми Тьоркіна про нагороду тепер сприймаєш інакше: не як живі уявлення про повернення героя з війни, про його, може, дещо й хвалькуваті розповід і на гулянці серед дівчат, а просто про мрію повернутися додому, звіль­нити рідний край від ворога, бо поки що

не носит писем почта в край родной смоленский твой.

<...> Нет дороги, нету права Побьівать в родном селе.

Страшньїй бой идет кровавьш,

Смертньш бой не ради славьі, ради жизни на земле.

Саме ця думка про нагороду за чесний важкий солдатський труд, про ви­знання подвигу кожного із захисників Вітчизни здається мені найголовнішою. Кожен має право на пам’ять, на вдячність наш;адків.

Так і бачиш той бій у багнюці, ш;о нагадує нам, наш;адкам, пісні воєнних років, і фільми:

И в глуши, и в бою безвестном В сосняке, в кустах сьірьіх,

Смертью праведной и честной Пали многие из них.

Пусть тот бой не упомянут в списке славьі золотой.

День придет — еще повстанут Люди в памяти живой...

Мабуть, головною нагородою, єдиною відстрочкою, яку солдат навіть у смерті намагається випросити, є бажання хоч одним оком подивитися на салют Пере­моги, погуляти в той день серед живих, постукати в одне-єдине віконце. Солдат дивиться в очі правді, не втішає себе думкою, що з Перемогою на фронті всі страждання закінчаться. Він знає, що

Догола земля раздета И разграблена, учти.

Все в забросе.

Він кидає виклик руїні, смерті:

Я работннк,

Я б дома в дело вник

—      Дом разрушен...

—      Я и плотннк...

—      Печки нету

—      И печннк...

Я от скуки — на все руки.

Буду жив — моє со мной.

Може, саме завдяки цьому життєдайному оптимізмові «Тьоркіна» любили під час війни і з задоволенням читають зараз!

Герой сам знає свою силу і тому почуває обов’язок всюди бути у перших лавах. Саме тому, під час атаки, як падає командир,

увидел, понял Теркин,

Что вести его черед:

—      Взвод! За Родину! Вперед!..

Тому Василь і не ображається, коли зустрічає свого двійника:

— Приятно,

Что такой же рядом с ним. <...>

Це правильно, що оживають літературні герої, стають до лав захисників Вітчиз­ни, що герої війни навічно втілюються у граніт, у бронзу, у чеканні рядки поем.

Вони живуть поруч, виховуючи у нас найкращі почуття, і найголовніше з них — любов до Батьківнщни, змога вистояти в лиху годину. Вони захищають нас від зневіри у свої сили, у товаришів. Добре, що є на світі

То серьезньїй, то потешньій,<...>

Русский чудо-человек.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (06 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 24 | Теги: Твардовського, правди, трагічної, війни, іВасилій, Тьоркін, поемі, Змалювання | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2018
Хостинг от uCoz