ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Художній дивосвіт - поруч (література рідного краю)

Харків^ Харків^ де твоє обличчя?

П. Тичина

МІЙ рідний Харків — це не тільки місто заводів і фабрик, наукових інститутів та великої кількості навчальних закладів. «Обличчя» Харкова — це його славні тради­ції, працелюбні, нщрі, веселі мешканці. П. Загребельний писав: «Є міста, в яких минуле — більше, значиміше, ніж нинішність». Цей вислів стосується і Харкова. І це справді так! Йдеш вулицями міста: Сумською, Пушкінською, Полтавським шля­хом, а поряд з тобою крокує історія. Вийдеш за місто — і там супроводжує тебе слава легендарних предків, що іменами своїми прославили Батьківнщну, народ, Україну.

Зупинімось, мандрівнику! Відпочинь під крислатим гіллям цього предковічно­го дуба, припади губами до цілющої води цієї криниці. Саме тут земля-мати обері­гає для нащадків «не змиті вічності дошдми» сліди Григорія Савича Сковороди.

Площа Поезії... Вона чула голоси тих, хто є окрасою світової літератури. Володимир Сосюра, Майк Йогансен, Володимир Маяковський, Теодор Драйвер, Свген Свтушенко, Борис Чичибабін — усіх не перелічити.

А тепер зупинімось біля цієї ошатної споруди. Будинок «Слово» — так на­зивали її харків’яни. Це тут, у буремні 20—30-ті роки, жили й творили ті, чиї імена складають сторінки славної і водночас трагічної книги. Вони внесли в українську літературу XX сторіччя свіжий струмінь Відродження. Звідси піш­ли вони по тюрмах та концтаборах, щоб тільки через десятки років повернути­ся до рідного народу. Назавжди закарбуються золотими літерами на скрижа­лях нашої історії імена представників Розстріляного Відродження: Микола Хвильовий, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Григорій Епік.

Харків має багаті театральні традиції. Біля їх витоків стояв Григорій Фе­дорович Квітка-Основ’яненко. Його «добрий голос» про земляків своїх із Лип- ців та Гончарівки до цього часу наповнює наші душі доброю, ищрою усмішкою. А ш;е, стоячи на Театральній плоиц, вклонись пам’яті Леся Курбаса — режисе­ра світового рівня. Його постановка Кулішевої п’єси «Мина Мазайло» захопила глядачів своєю оригінальністю. Але той «жорстокий і весь в крові час» заду­шив бурхливі емоції та аплодисменти. І свій наступний, і останній спектакль митець ставив на Соловках.

Згадується тут і ім’я Гната Хоткевича, який подарував світові прекрасні літературні твори і відкрив українську бандуру для далеких континентів.

Багато імен наших славних земляків бачимо в путівнику літературного музею. Декілька виставочних залів присвячено творчості Квітки-Основ’яненка, є кімна­та, звідки завжди лине реквієм пам’яті, безсмертними для прийдешніх залишать­ся ті, хто в тридцяті роки сміливо дивився правді в очі, не зрадив народ, не схибив з обраного шляху. Вони — наша совість, наша гордість, наша пам’ять.

Ідеш вулицями далі — й задумливо зупиняєшся ледь не коло кожного будин- ку-пам’ятника. Яка велич, яка краса, яка незвичайність! Це і класичні стилі і монументалізм тридцятих років. Вражає! І спадають на думку рядки М. Рильського:

Народу ґеній, ш;о не вмер.

Не вмре від жодної гармати.

Пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Низько схилімо голову перед ґе- нієм Кобзаря, який був гнівною мовою поневоленого народу, який відродив «нашу думу, нашу пісню» і підніс їх до вершин світового мистецтва.

А чим живе Харків сучасний? Завітаймо до спілки письменників міста. Який казковий дивосвіт! Моє захоплення — поезія, бо, як твердить Ліна Костенко:

Поезія — це завжди неповторність.

Якийсь безсмертний дотик до душі.

На поетичному обрії Харківнщни — імена Ігоря Муратова, Інни Христенко, Миколи Шаповала, Юрія Стадниченка, Івана Перепеляка, Олександри Кова­льової, Ірини Мироненко, Віктора Бойка, Анатолія Перерви та багатьох ін­ших. Поети звертаються до проблем вічних, загальнолюдських. Звучать у тво­рах ідеї гуманізму і милосердя, любові до рідної землі, свого народу, нашої прекрасної мови. М. Шаповал натхненно зізнається:

Люблю степів вітри гарячі.

Люблю свій край, люблю свій дім.

Люблю ту землю, де родився.

Люблю до нестяму пісні.

Яких я від людей навчився...

Харків’янку О. Ковальову хвилюють теми про минуле і сучасність, пошуки неминунщх цінностей, філософські роздуми про життя, тривога за майбутнє.

«Поезія — це мова молодих». Харків — місто Юності. Твори про кохання Ю. Стадниченка завжди знаходять своїх прихильників, які прагнуть знайти відповідь:

 

Чому приходить кохання,

Чому кохання минає?

Завдання поезії, як і всього мистецтва, пробуджувати в людині прекрасне і вічне, сіяти в душі зерна добра, справедливості, істини, застерігати від кроків поспішних і необдуманих, вберігати народ від історичного безпам’ятства.

А поет І. Перепеляк у вірші «До поезії» розкриває своє розуміння завдання митця в суспільстві та значення Слова.

Читаєш рядки віршів харківських поетів — і віриш у те, ш;о незгоди та трудно- ш;і не зупинять весняного буяння нашої культури. Натхненне слово допоможе людям у скрутні часи. Сучасні митці продовжать славою уквітчувати рідне місто.

 



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (27 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 27 | Теги: рідного, краю, поруч, Художній, дивосвіт, література | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2018
Хостинг от uCoz