Історико-соціальне тло доби. (Новий етап розвитку економіки, що породив жорстоку ринкову боротьбу, поставив гроші на неналежне місце — над усім. Жорстока боротьба, загострення конкуренції породили війни, а потім і революції. Адже населення, збіднівши, опинилося на межі виживання, що й спричинило соціальні катаклізми. Невпевненість у майбутньому, передчуття нових негативних зрушень породили сумніви у сталих моральних та релігійних основах суспільства, що призвело до виникнення нової філософії та літератури.)
Роль філософії та літератури у культурному процесі доби. (Характер проблем, до яких звернулася як філософія, так і література, визначався саме економічними зрушеннями, які породили несприйняття жорстокої моралі, побудованій на суто матеріальних орієнтирах.)
Філософія. (Філософія прагнула стати духовною опорою для людини, зорієнтувати її на шляху подолання кризових ситуацій. Найбільш популярними і впливовими у цей час стають такі філософські теорії, як теорія Шопенгауера (стверджував, що над усім панує Світова Воля — сила, яку людина мусить переборювати, але можливостей у неї небагато, адже вона може пізнати світ лише через власну інтуїцію, почуття. Звідси песимістичний погляд на життя: від життя годі чекати кращого, а інше чекає людину лише поза межами соціального життя у царині безсмертного духу); Ніцше (вона була найбільш впливовою. Він розвинув учення Шопенгауера, дійшовши висновку, що Світова Воля реалізується у волі до життя, а головне в людині — воля до влади, «любов до себе». Головними центрами його вчення були теорія надлюдини та теорія повернення всього, що чинить людина); інтуїтивістська теорія Бергсона про неможливість пізнання життя інакше, ніж через прозріння, ірраціональне осяяння. Крім того, значний вплив мала теорія екзистенціалізму, теоретиками якого були С. К’єркегор, К. Ясперс, М. Хайдеггер, які теж визнавали обмеженість людини у можливостях пізнання світу. Вони стверджували, що світ непізнанний і абсурдний, а єдина достовірна реальність — існування людини «наодинці з буттям». Людина постійно постає перед вибором і, роблячи його, має відповідати за нього. Саме тому екзистенціалісти вважали людське буття трагедією свободи, бо людина весь час змагається проти нав’язування їй чужої волі, інтересів, ідеалів.)
Літературні течії модернізму. (Модернізм у багатьох джерелах визначається як група течій, що поєднані спільними принципами відображення реальності. Модернізм — мистецтво суб’єктивне, характерними рисами якого є особлива увага до внутрішнього світу особистості та особливостей індивідуального сприйняття світу через інтуїцію, власні почуття і переживання. Перевагу надано вільній формі відображення переживань автора, його настроїв, асоціацій тощо. У складі модернізму як методу вирізняють чотири окремі методи: символізм (у тому числі й імпресіонізм як його попередник), експресіонізм, футуризм та неокласицизм (чи естетизм, акмеїзм). Потім до них додаються імажизм, кубізм, сюрреалізм, «потік свідомості» тощо.)
Значення модерністських течій. (Імпресіонізм зосередив увагу читача на внутрішньому світові людини, спрямувавши погляд на найтонші порухи душі, на душевний стан людини як головного суб’єкта пізнання. Символізм закріпив правомірність суб’єктивного погляду на світ, запропонувавши новий спосіб пізнання — через образи-символи, тобто низку алегорій суб’єктивного характеру. Експресіонізм декларував активну позицію автора, який мав право вторгнення у життя задля акцентування найбільш серйозних його проблем, для чого експресіоністи активно використовували гротеск, контраст, перебільшення і навіть елементи фантастики. Футуризм показав можливості слова, яке часом потьмарюється від звичних контекстів, показав горизонти розвитку мистецтва, в тому числі й урбаністичного. Подальший розвиток модернізму це підтвердив.)
Література та ідеологія. (Мистецтво модернізму елітарне, орієнтоване на освічену частину суспільства й спирається на філософські теорії, які мали на увазі можливість вільного вибору й особистої свободи людини. Отож це суперечило ідеології тоталітаризму, яка складалася саме тієї доби. Аби принизити модерністські форми мистецтва, ідеологи знайшли термін «декаданс» як синонім модернізму. Саме цим словом користувалися ідеологи тих часів, аби створити міф про відмирання й загнивання буржуазної культури, яка проявляється у модерністських методах відображення світу. Так терміну «декадентство» було надано відтінок негативної оцінки — занепад.)
