Випробування сучасності вічними істинами (за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Роман «Майстер і Маргарита» Булгаков писав з 1928 року і до останніх мі­сяців життя. Задум його в процесі роботи змінювався. Спочатку в центрі рома­ну був Воланд. Цей фантастичний персонаж мав продовжити сатиричну лінію, розпочату в «Дияволіаді» і «Театральному романі». Пізніше з’явилися Майстер і Маргарита, що зайняли провідне місце в романі. Булгаков писав насамперед ро­ман про сучасну йому дійсність, про ту атмосферу, в якій він задихався і з якої не міг вирватися. Він писав про країну, що проводила гігантський соціальний експеримент і впроваджувала нові цінності. Вже в першому «біблійному» розділі «Понтій Пілат» ми чуємо діалог прокуратора і Єшуа:

—    І настане царство істини?

—    Настане, ігемоне, — переконано відповів Єшуа.

—    Воно ніколи не настане! — раптом закричав Пілат.

Ідеологічний міф про царство істини, що уже перемогло в післяреволюційній Росії, піддається випробуванню вічними істинами. Воланд і його почет стають безпосередніми провідниками цієї істини. Вони — свідки і судді нової епохи і нової людини. «Скажи мне, любезньїй Фагот, ...как по-твоему, ведь московское население сильно изменилось?» — питає Воланд під час сеансу в театрі Вар’єте. Так, «горожане сильно изменились внешне, как и сам город, впрочем». Але на­багато важливіпіе питання: чи змінилися містяни внутріпіньо? В результаті спо­стережень за мепіканцями «нового Єрусалиму» Воланд робить висновок: вони — люди як люди. «Любят деньги, но ведь ото всегда бьіло... Ну, легкомьісленньї... ну, что же... и милосердне стучится в их сердца... обьїкновенньїе люди... в общем напоминают прежних... квартирний вопрос только испортил их...»

Воланд поблажливий до простих людей. Адже вони, по суті, вічні жертви со­ціальних та ідеологічних експериментів, заручники комунального побуту і сус­пільної моралі.

У Москві вночі зникають люди: невгодних заарепітовують і відправляють у психіатричні лікарні. Воланд нещадний тільки до справжніх гріпіників. Розум­ний і небезпечний Берліоз дістає покарання «по своїй вірі», зрадник Майгель теж не гідний прощення. Численних піахраїв, бюрократів, жадібних і просто дурних людей вірні слуги Воланд а налякали і відпустили.

Що робити? Пройдисвіти і пристосуванці, мабуть, будуть завжди, поки не настане «царство істини». Сама влада над людьми з появою фантастичної сили видається земною суєтою. Коров’єв, наставляючи Маргариту перед балом, за­являє: «Не путайтесь... Мьі увидим лиц, обьем власти которьіх бьіл в своє время чрезвьічайно велик. Но право, как подумаепіь о том, насколько микроскопичес- ки мальї их возможности по сравнению с возможностями того, в чьей свите я имею честь состоять, становится смепіно и, даже я бьі сказал, грустно».

Чи є істинні, нетлінні цінності в сучасній письменнику дійсності? Так, вони є, і Воланд опікується тими, хто має на собі відсвіт вічного. Він прибув до Мо­скви, щоб допомогти Майстру і Маргариті. Майстер — творець. Силою своєї уяви він угадує правду в своєму романі, проникає у світ вічних істин і дорожить ними понад усе на світі.

Життя Майстра освітлене любов’ю. Завдяки Маргариті герой Булгакова зміг відчути себе вільною і щасливою людиною. Його кохана була його натхненням, ангелом-охоронцем, саме вона зберегла його роман про Понтія Пілата.

Любов, творчість, совість, пошуки істини і далі залишаються найвищими цінностями на землі. Життя і час випробовують їх на міцність, але всі режими і соціальні експерименти не владні над ними.